| « Квітень 2009 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |
| 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
| 27 | 28 | 29 | 30 | |||
Ауреста :: День з мого життя (Всесвіт). | 16:23 |
| Як непомітно зникло вміння жити у вічності. - Ціни на молоко і м'ясо стало неймовірно високі, до чого ж тут вічність…. Заблукали у переплетінні світів: ти – світ, я – світ, - це які ж ми величезні, коли разом… А коли ні..? Коли поодинці? Це як планети…?.чи як супутники…?..ну як земля та місяць наприклад… Сонце плакало. І сльози, не встигаючи скотитись по палаючих від жару щоках, напували гірким паром чорний Всесвіт. У Сонця, певне, була температура. О,так! Сонце геть захворіло і навідріз відмовилось приймати ліки. А знаєш, яка в нього температура підскакує при хворобі? Тут і здоровим не особливо холоне, а так…. Щасливий ранок. Перша посмішка готувалася до дебюту, тренувалася спросоння, вклонялася сподіваним шанувальникам….та все ніяк. Кава холонула і в компанії з неповторним завіконним краєвидом оголосила страйк, відмовилась надихати до життя… куди діватись. Життя пішло саменьке. Сонце плакало. Навколо було так багато води, не повіриш! В руках, рукавичках, черевичках, на губах і повіках; вчувала її пухом малинової шапки, продертим дахом втомленого ранковою метушнею тролейбусу, не дуже старими і не дуже теплими штанями типу джинс-класік. Здавалось, відчувала її кожною клітинкою… задихалась від змерзлої в сонячних сльозах води… Вона летіла, шаленіючи, крутилась в тролейбусних дротах й розгойдуючись, кидалася у вічі. «Ви ж люди! – Господи, Ви ж люди!». А ми спішили, пам’ятаєш? Всі. Конче необхідно було встигнути за своїми для кожного най- , архі-, супер- важливими справами. І ховались за склом, розгублено, а хто з образою, зневагою, огидою (варіанти додаються за бажанням) дивилися у здивоване Людиною Вікно. Струшували воду, трусилися самі, чимось нагадуючи собою мокрих песиків, курочок та іншу мокру живину, в залежності від віку та статі. І ми встигли. Ми завжди встигаємо. Кому куди треба. Щасливий ранок запрошує до зустрічі щасливий день а потім «будеш третім?» приєднується вечір. І нам не самотньо, і ми молоді та енергійні. І перед нами всі дороги та шляхи і таке інше (звертатись до позитивістської літератури). І в мізках вінегрет з полиновим присмаком. Істерика мокрого дощу скресла надвечір… в обіймах ночі прийшов холод і злікував біснуваті крила… Посмішка прала реквізити до сподіваного виступу, а сонце шморгало носом й водило паленіючим пальчиком по морозяному мереживу на Втомленому Людиною Склі. Щасливий вечір. | |
| Категорія: Тексти | Переглядів: 34 | Додав: macho | Рейтинг: 5.0/1 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
